доказ

-у, ч.

1) Незаперечний довід або факт, який підтверджує істинність чого-небудь; підтвердження. || рідко. Донос на кого-небудь.

2) Предмет або обставина, які свідчать про чию-небудь провину.

••

Непрямі́ до́кази — докази, з яких (за умови їх вірогідності) можна зробити можливий висновок про існування факту, що доводиться.

Похідні́ до́кази — докази "з других рук"; відомості, отримані з копій документів або за допомогою фотознімка тощо.

Прямі́ до́кази — докази, з яких (за умови їх вірогідності) можна зробити однозначний висновок про існування (або неіснування) деякого факту.

Речові́ до́кази юр. — пов'язані із злочином предмети, що дають можливість розкрити його.